Війна в Україні - велика біда, Вмирають солдати за наше життя, За мир, за свободу життя віддали, Щоб ми в Україні всі мирно жили.
Гинуть люди, нищать міста, Орда московська в країну прийшла. Та ми переможем і знищим орду, І мир запанує у ріднім краю!
Тож просим, вкраїнці, моліться усі! В молитві єдиній єднаймося всі! Молімось за хлопців, що нас бережуть, Бо тяжко їм зараз на полі Бою.
Ми мусим понести цей Хрест до кінця, Щоб правда повстала і мирне життя! Тож просимо, Боже, нам милість подай, Пошли нам спасіння на наш Рідний Край!
ЗАГИНУВ
БАРАБАШ ЄВГЕНІЙ
7 квітня 2022 року загинув 21-річний Євгеній Барабаш родом із села Кинашівка, Борзнянської громади. «Перед війною Євгеній вже рік ніс строкову службу, скоро – демобілізація і відкрита життєва дорога. Але 24 лютого змінило все. Після початку повномасштабного нападу росії юнак був переведений до Одеси, де разом із товаришами обороняв портове місто. Загинув під час ракетного обстрілу», - йдеться у повідомленні на Фейсбук сторінці територіальної громади. Євгеній Барабаш похований у рідному селі Кинашівка, де пройшло щасливе дитинство, де були перші друзі та перемоги.
ЖИВИЙ
БИКОВ МАКСИМ
З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до 67-мої окремої механізованої бригади (67 ОМБр) — військове формування Збройних сил України. Бригада створена у 2022 році на базі підрозділів Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». перебував на посаді кулеметника. Провів немало боїв за визволення нашої землі на Донеччині та Луганщині. Боронив нашу землю у місті Бахмут, де і отримав важке поранення у голову від ворожого снайпера. Але на цьому не зупиняємося, незабаром продовжу боронити нашу Батьківщину!
ЗАГИНУВ
ВОЛОВИК СТАНІСЛАВ
Станіслав Миколайович Воловик навчався у Харківському професійному ліцеї машинобудування (1998-2000 роки), за професією «Слюсар-ремонтник». З 2000 року – працював майстром виробничого навчання у цьому ж ліцеї та керував вокально-інструментальним ансамблем.
З 2019 року проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України. У 2022 році підписав контракт. Служить у сухопутних військах. Брав участь у боях з оборони Києва та стабілізаційних заходах після звільнення Бучі. Має Подяку за оборону Києва від Головнокомандуючого Валерія Залужного. Несе службу зі звільнення рідної землі від ворога.
ЖИВИЙ
ГУЛЯК РУСЛАН
Солдат строкової служби. Служив у 92 окремій механізованій бригаді Збройних Сили України, отримав звання старший солдат та посаду в армії старший водій-механік важкої броньованої техніки. Був у ООС. З початком війни став на захист України. Брав участь у боях за звільнення Харківської області, зокрема міст Куп’янська та Куп’янська-вузлового, Авдіївки, де й отримав поранення.
ЗАГИНУВ
КОРОЛЬОВ РУСЛАН
З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до 67-мої окремої механізованої бригади (67 ОМБр) — військове формування Збройних сил України. Бригада створена у 2022 році на базі підрозділів Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». перебував на посаді кулеметника. Провів немало боїв за визволення нашої землі на Донеччині та Луганщині.
З 2021 року - строкова служба у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді військове з'єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Базується у м. Львів. Прослужив 2,5 місяці і розпочалась війна. Був у роті забезпечення у Миколаївській області: допомагав ремонтувати військову техніку. Згодом був відправлений на підготовку, і у складі інженерних військ направлений у Донецьку область. Хлопцям запропонували підписати контракт з 81 десантно-штурмовою бригадою.
Кривенко Роман народився 10 жовтня 1993 року в селі Вільшана Дворічанського району Харківської області. Навчався у Вільшанській ЗОШ І - ІІІ ступенів. Майже все своє життя Рома жив разом з родиною в рідному селі Вільшана. Зростав радісною та чуйною дитиною. Полюбляв грати з однолітками в футбол та мав ще багато різних захоплень. Після завершення школи вступив на навчання в місті Харкові, По завершенню вищого навчального закладу отримав диплом будівельника. Ось так вже й розпочалося доросле життя молодого юнака.
Після закінчення навчання у Центрі у 2021 році підписав контракт з 81 окремою аеромобільною бригадою Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Спочатку брав участь в ООС на Донбасі. З 24.02.2022 року брав участь у звільненні Ізюму, Лівобережжя Херсонської області. Був на найскладніших ділянках Запоріжжя. Тримає оборонні рубежі біля населеного пункту Білогорівка, звільнюючи рідну землю від ворога.
ЗАГИНУВ
ОЛЕКСАНДР ОЛІЙНИК
Дергачівщина попрощалася з українським захисником Олександром Олійником, солдатом 93-ої окремої механізованої бригади, який загинув 15 вересня у тяжких боях поблизу Андріївки. Чоловік народився і прожив усе життя у Руській Лозовій. Після закінчення школи Олександр навчався у Харківському професійному ліцеї машинобудування, де здобув професію електромонтера.
Народився 1992 року в місті Харків. Єдиний син у матері, яка ростила його сама. Ще у школі почав працювати, щоб допомагати мамі. Працював плавильником у цеху; входив до групи харківських ультрас. Навчався у нашому закладі освіти з 2010 року по 2013 рік , отримав професію «Друкар плоского друкування, налагоджування поліграфічного устаткування». Учасник протистоянь між українськими активістами і проросійськими бойовиками під час проросійських виступів у Харкові - бій на Римарській (14-15 березня 2014 року).
Сіногач Едуард навчався у нашому Центрі за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, слюсар-ремонтник». З самого дитинства мав складну долю. Батьки мало приділяли уваги його вихованню і через це його життя не завжди було радісним та забезпеченим. Подорослішавши, Едуард знайшов в собі сили стати самостійною та самодостатньою людиною. Він зустрів своє справжнє кохання, в його житті з’явились рідні люди, і більше він не почував себе одиноким, бо життя нарешті наповнилось сенсом: тепер було для кого жити, навчатися і сумлінно працювати.
У травні 2021 року став солдатом строкової служби в одному з військових підрозділів Запоріжжя. Наша військова частина 3029 імені героя України лейтенанта Богдана Завади 24 лютого 2022 року зустріла війну на варті (здійснювали охорону складів БК та військової техніки). У подальшому зустрічали російські війська на підходах до Запоріжжя, не даючи їм зайти у місто. Батальйони нашої частини виїхали назустріч ворогу у бік Мелітополя. Там відбулися перші запеклі бої з ворогом.
Після строкової служби з початком війни у 2022 році залишився у лавах військових. Служу в 4 бригаді оперативного швидкого реагування штурмової бригади «Рубіж» Національної гвардії України, частина 3018 у батальйоні ЗРАДН (Зенітно-ракетний артилерійський дивізіон) як зенітник-ракетник. Мав декілька поранень, але щоразу повертався на службу, щоб визволяти рідну землю.
ЗАГИНУВ
ЩУКІН АРТУР
Випускник Харківського професійного ліцею машинобудування навчався за професією «Слюсар-ремонтник» з 2005 по 2008 рік. Служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка (92 ОШБр, в/ч А0501, пп В6250) - формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України чисельністю в бригаду. Дислокується у с. Клугино-Башкирівка, Чугуївський район, Харківська область. Належить до Оперативного командування «Схід». Захищав Харківську область. Загинув у бою 26 березня 2022 року в Малій Рогані, захищаючи підступи до Харкова, був танкістом.
ЖИВИЙ
МІРЮЩЕНКО СЕРГІЙ
Навчався у Харківському професійному ліцеї машинобудування за професією «Слюсар-ремонтник» з 2006-2008 року. Захищати Україну пішов ще у 2014 році. Пройшов АТО, ООС. У 2015-2018 роках - контрактна прикордонна служба - Харківський прикордонний загін, прикордонна комендатура швидкого реагування, ВЧА-9951, номер обслуги ЗУ-23-2 (зенітна установка 23 калібру), потім - оператор ПЗРК «Ігла», потім - командир відділення ПЗРК. У 2019 році - 92 Харківська окрема механізована штурмова бригада (ОМБР), 3-й штурмовий батальйон, командир 2-го розвідувального відділення.
….. Пропрацювавши деякий час будівельником, в 2018 році Романа призвали служити в Збройних силах України. Після прийняття присяги солдата, він по розподілу потрапив до частини, яка була дуже близько розташована до зони бойових дій (адже на той час в Україні вже була війна на сході країни у Донецький та Луганській областях). Саме тоді Рома і дізнався не з телевізору чи чуток, а від своїх товаришів по службі, що таке війна. Згодом його перевели до військової частини в місті Дніпро, де він і продовжив службу в десантних військах. Йому дуже подобалось здійснювати стрибки з парашутом. По завершенню військової служби він повернувся до своєї рідної Харківщини. Продовжив працювати будівельником в місті Харкові. Та мав багато нових планів на подальше життя. А також мріяв не покидати кар’єру парашутиста, тому здійснював стрибки з парашутом і по завершенню служби. Після звільнення зі служби вирішив опанувати ще й професію друкаря. У 2021 році вступив до нашого центру, бо метою його життя було «навчання протягом життя». Прагнув знати і вміти більше, завжди цікавився новинками техніки. По завершенню навчання планував працювати на одному з поліграфічних підприємств друкарем офсетного друку. Та ось 24 лютого змінило життя не тільки Роми, а й всієї України. Прокинувшись зранку під вибухи та зрозумівши, що розпочалася війна, він твердо вирішив стати на захист Харкова. Адже він свого часу давав присягу боронити та захищати рідну державу. Зі своїм рішенням довго зволікати не став і вже за декілька днів, зібравши найнеобхідніші речі, пішов до штабу територіальної оборони. Оскільки мав хист та навички бойової справи, його та ще декілька Роминих товаришів взяли до складу батальйону територіальної оборони. Ось так і розпочався новий та зовсім не запланований етап в його житті... Все мало було бути добре, якби ворог не підійшов так близько. 15 березня, стоячи в караулі та тримаючи оборону Харкова, Роми не стало. Страшну звістку про його смерть повідомили батькам та рідним. "Дякуючи Ромі та іншим бійцям, частина підрозділу встигла зайняти оборону. Він та усі хто загинув, дали шанс іншим вижити, а Харкову більш менш спокійно спати. Був шести годинний бій, який Рома прийняв одним із перших..." - слова командира підрозділу. Похоронили Романа на рідній землі в місті Харкові на Алеї Слави. Рома був дуже гарною людиною, любив рідних та друзів. Завжди міг прийти на допомогу. Неймовірно теплими та вдячними словами відгукуються про Рому друзі, товариші та знайомі. Герої не вмирають!
Проходив бойове злагодження у містечку Дружківці Донецької області. Тримав позиції під Богородничним, де отримав перше поранення. Лікувався у одному з шпиталів Тернопільської області. Після повернення у частину, направлений під Білогорівку. Білогорівка - це населений пункт у Донецькій області, де проходили особливо жорстокі бої. Під час одного ворожого обстрілу перебував в окопі. З побратимом отримали поранення: спочатку товариш, а згодом ще одна міна - і юнак отримав важке поранення в обличчя. Ваня спробував передати по рації, що він «300», але рація не працювала, наосліп знайшов іншу, щоб повідомити про поранення. Бойові побратими та медики не могли до нього дістатися, згодом старший товариш дядя Толя прийшов на допомогу. Йшли три кілометри пішки, дорогою прилетіла ще одна міна. Осколок потратив ушию, але не зачепив артерію. Ваня був доставлений у шпиталь міста Краматорська, потім переправлений до Дніпра, де проходив лікування.
...... Боронив нашу землю у місті Бахмут, де і отримав важке поранення у голову від ворожого снайпера. Але на цьому не зупиняємося, незабаром продовжу боронити нашу Батьківщину!
..... Закінчив Автодорожній інститут та перейшов працювати на базове підприємство ХПЛМ-5 – завод ФЕД. Спочатку працював верстатником, потім майстром цеху. У вільний час – грав у рок-гурті Second Band, виступав у багатьох клубах арту Харкова. З початком воєнних дій пішов добровольцем до територіальної оборони. Загинув 03.03.2022 року. Похований на Алеї Слави (18 цвинтар міста Харкова). Був одружений, залишилося 2 дітей.
До повномасштабної війни працював у ТОВ "СВ" у Руській Лозовій. 16 липня 2022 року Олександр приєднався до Збройних сил України і боронив Батьківщину від зазіхань російських окупантів на найскладніших напрямках фронту. Олександр був справедливою, турботливою та чесною людиною, за що мав велику повагу серед усіх, хто його знав. Оборонця української землі поховали на цвинтарі у рідній Руській Лозовій. У чоловіка залишилась мати Надія.
Спочатку був у «Правому секторі», згодом пішов у батальйон «Донбас». На фронті - з 29 травня 2014 року. Солдат, розвідник-санітар 3-го відділення 3-го взводу 3-ї роти БСП НГУ «Донбас». Зник безвісти під час боїв за Іловайськ та виходу українських підрозділів з оточення. Виходив з оточення зі сторони села Будівельник Старобешівського району у бік Маріуполя через Комсомольське. 1 вересня 2014 року матері Павла подзвонила місцева дівчина, яка допомогла юнакові, він був поряд, збирався виходити з оточення. Була інформація, що потрапив у полон біля села Новокатеринівка (Старобешівський район), та вивезений на територію РФ. Станом на вересень 2014 - зниклий безвісти, тіло не знайдене, збігів за ДНК немає. Нагороди: - Указом Президента України № 239/2018 від 23 серпня 2018 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», - нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), - нагороджений «Іловайським Хрестом» (посмертно), - нагороджений орденом ВГО «Країна» «За мужність та відвагу» (посмертно).
У цьому році брав участь у спільних навчаннях військових у Норвегії. На разі отримав посаду командира відділення та звання молодшого сержанта. З початку війни і на сьогодні виконую бойові завдання у Запоріжжі та Запорізькій області. Зимою отримав посвідчення учасника бойових дій та медаль Ветерана війни. Пишаюсь тим, що наша частина була нагороджена Президентом України Володимиром Зеленським.
…….Але зненацька почалась страшна війна, яка порушила життєві плани. Як справжній патріот країни, Едуард пішов служити в 229 батальйон ТРО. Він дуже хотів боронити рідну землю та захищати Україну від ворога. Під час виконання бойового завдання батальйон поніс втрати. Підрозділ, в якому служив Сіногач Едуард, виконував бойове чергування в Харківській області. 22.05.2022 року Едуард у бою під Харковом був тяжко поранений і загинув разом зі своїм побратимом Шамраєм Олександром Леонідовичем. Кожна невинна смерть закарбовується в пам’яті українців і вписується у Національну книгу пам’яті. Ніколи не забудемо. Ніколи не пробачимо. Вічна пам’ять усім полеглим у цій війні.
Сержант, позивний «Фантазія», був поранений, 3-чі контужений. Навчається у Луганському національному університеті ім. Шевченка, кафедра «Фізкультура та спорт», одружений, має дочку.
Захищати пішов рідне місто з 24.02.2022 року. Через декілька днів після весілля (був дома у відпустці з приводу весілля), попав у 92 ОМБР, оскільки до своєї 54 бригади не мав змоги добратися. 04.05.2022 року отримав поранення та контузію; частково втратив зір. Лікувався у госпіталі. Після лікування повернувся до своєї 54 бригади. Захищав Мар’їнку, Авдіївку, Серебрянку, Білогорівку. Отримав поранення у спину та ноги, після лікування комісували, зараз працює у Слобідському ТЦК Харкова. Нагороди: Орден мужності 3 ступеню; Ветеран війни; Учасник АТО, ООС. Одружений, виховує донечку.
ЖИВИЙ
ЮХНО РОМАН
Навчався у Харківському професійному ліцеї машинобудування, який на разі входить до складу ДНЗ «Харківський регіональний центр професійної освіти поліграфічних медіатехнологій та машинобудування», (2014-2015, група СТ 4-5, майстер виробничого навчання Кравченко О.О.). 2016-2019 роки – контрактна служба у 92 Харківській окремій механізованій штурмовій бригаді (ОМБР). 2021 рік – контрактна служба у 54 окремій механізованій бригаді. Пройшов АТО, ООС.
Навчався у нашому Центрі за професією: «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Слюсар-ремонтник» з 2019 по 2022 роки. Був веселим, доброзичливим, працелюбним, товариським. Педагогічний колектив згадує про Івана як про дуже порядну людину. Протягом року сподівались, що Іван був серед тих, хто потрапив у полон, але на жаль, дива не трапилось. З 2023 року був у лавах Збройних Сил України. Старший стрілець 4 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини В/ч А 4350 46 бригада. Загинув під населеним пунктом Георгіївка, що на Донеччині.
ЗАГИНУВ
ТЕСЛЕНКО МАКСИМ
Навчався у нашому центрі з 2017 по 2020 роки за професією «Верстатник широкого профілю». Талановитий. Мав гарні освітні здібності. Грав у художній самодіяльності Центру. На початку 2025 року підписав контракт з 3-ою штурмовою, що підпорядкована 3-ому армійському корпусу, був мотивованим бійцем. Проходив базову військову підготовку у Дніпрі. Воював у 3-тій окремій штурмовій бригаді (3 ОШБр). Загинув 10.09.2025 року у Донецькій області. Похований на Алеї Слави у Києві.
